Знімаючи маску

Відхід з UWM

Привіт, мене звати Adam Wolfe. Я співзасновник Chroneme. Мені здається, у житті ми носимо стільки різних масок, розумієш, і перед різними людьми ми різні версії самих себе. Ти один перед своєю родиною, інший перед колегами, ще інший перед друзями. І я хочу скористатися цією нагодою, щоб зняти цю маску і щоб ти побачив, хто я насправді. Тож давай поговоримо про те, чому саме зараз. І, думаю, багато людей, ну, я знаю, що багато людей мене питали: навіщо ти йдеш з UWM? І відповідь на це непроста. Мені здається, на папері в мене робота, про яку мріє будь-який юрист, правда? Тобто я головний юрист публічної компанії. Я працюю з людьми, яких люблю. У мене велика свобода в тому, чим я займаюся. Мені здається, робота приносить мені багато задоволення. Усе сходиться, правда? І, думаю, більшість людей на це спитали б: тоді навіщо йти? Коли в тебе є все, чого ти хочеш, навіщо йти? Навіщо від усього цього відмовлятися? Зрештою, бути юристом у публічній компанії, хоч як логічно це виглядає на папері, і мені здається, що в мене це дуже добре виходить, і мені здається, та людина, якою я є, ну, коли знімаєш усі маски, от хто ти? Ну, хто ти насправді? Та версія тебе, яка вдома, з родиною.

І ця людина носить іншу маску, не ту, яку я хочу й далі носити щодня як юрист. І моє бажання створити й побудувати щось особливе, що вплине на суспільство, на життя конкретних людей, виходить далеко за межі того, чим я займаюся зараз. І правда в тому, що я готовий піти на цей ризик. І я справді готовий відмовитися від тієї можливості, яка в мене є. Бо бажання зробити більше таке сильне, що я не можу, я не можу цього не зробити.

І тоді постає питання: ну добре, якщо ти так почувався, може, вже давно так почувався, це щось, що в тебе в, у душі. Тоді чому кінець липня 2026 року? Тобто якщо ти, ти пропрацював там 10 років, навіщо чекати до липня 2026-го? І справа, для мене, у кількох речах. По-перше, я зустрів ідеального партнера, який доповнює мене в усьому, в чому мене треба доповнювати. Він повна протилежність усьому, що є я. Він смаглявий хлопець з Пакистану, лікар і айтішник. Я білий хлопець із Середнього Заходу, юрист і бізнесмен. Тобто протилежнішими за нас бути просто неможливо.

Але в усьому, що справді важливо, ми однакові. У нас однакові цінності, однакові цілі, однакові бажання, однакова мотивація, і однакова віра в те, що ми зробимо все, що знадобиться, щоб наш бізнес став успішним. Тож це, скажімо так, перше. Зорі, можна сказати, зійшлися. Мені здається, друга частина в тому, що я біса добре даю поради. Вибач, сподіваюся, це не звучить зарозуміло, але те, що я роблю дуже, дуже добре і роблю вже багато років, це даю людям поради.

Я консультував кількох мільярдерів щодо того, як вести їхній бізнес. Я радив багатьом людям щодо їхньої кар'єри. Я радив багатьом людям щодо їхніх особистих рішень і сподівань. У мене це біса добре виходить. А от дослухатися до власних порад у мене виходить не дуже. Я завжди кажу: юрист, який захищає сам себе, має дурня за клієнта.

Ну, здається, я, можливо, зайшов із цим надто далеко. Тож кілька тижнів тому я гуляв з дружиною. І ми обговорювали, як усе може скластися, якщо я піду. І ризики, і переваги, і зміни, які відбудуться в нашому житті, і цей стрибок зі скелі, як кажуть деякі підприємці. І вона сказала буквально найрозумнішу річ, таку просту. І я не розумію, як я не додумався до цього раніше.

Вона спитала: що б ти порадив своєму синові? У мене є син, йому 16 років. І вона спитала: що б ти йому порадив? Якби він, якби він прийшов до тебе з такою дилемою, що б ти йому сказав? І я сказав їй саме те, що порадив би йому. А потім вона подивилася на мене й сказала: от це ти й зробиш.

От це ти й зробиш. І я такий: боже мій, ну звісно, саме це я й зроблю. І в ту мить мене по-справжньому осяяло, що час настав, і мені треба сідати в літак, бо інакше він полетить без мене.

Зустріч із Z

Мене часто питають, навіщо в 43 роки я знову пішов учитися, будучи топменеджером у великій компанії, ну, з великою командою, ну, з добрими грошима. Ну, навіщо, навіщо мені знову вчитися, якщо я вже закінчив юридичний? Люди думали, що я з глузду з'їхав, але причина в тому, що я вчуся все життя. І я хочу прожити життя так, щоб завжди вчитися. Я хочу у 90 років учитися в інших, бо мені здається, що ми завжди можемо вдосконалюватися. Ми завжди можемо ставати кращими, а потім я можу, ну, чогось навчитися й передати це далі.

І для мене бізнес-школа в Northwestern була саме такою можливістю, можливістю й далі вчитися та знайомитися з новими людьми, з якими інакше я, може, й не зустрівся б. І саме там я познайомився із Z. Тож ми з Zohaib познайомилися, я кличу його Z, почасти Z. Не знаю, чи ти знаєш, але, чесно кажучи, спочатку я не знав, як правильно вимовляти твоє ім'я. І подумав, що простіше казати просто Z. Тож вибач за це.

Але ні, здається, так і прижилося. Тож Z, розумієш, був одним із перших, з ким я познайомився в Northwestern Kellogg. І ми майже одразу зійшлися на особистому рівні, бо він дуже глибока людина. І мені здається, ми дуже схоже думаємо про життя, про родину і про те, як ми впливаємо на те й інше. У нього добре серце, і він хороша людина. Тому, мені здається, це були насамперед особисті стосунки.

І, думаю, вони продовжували розвиватися весь час навчання в бізнес-школі. Але що цікаво, ми знову й знову поверталися до труднощів у нашому власному житті та до наших цілей для наших родин, нашого майбутнього і нашої кар'єри. І що більше шарів ми знімали, то більше розуміли, наскільки ми схожі як люди і водночас наскільки різні в нас таланти. І одна з речей, про які я думаю, коли збираю команду, це важливість різноманіття і того, як важливо мати багато різних способів мислення. Ну, якщо уявити, що будуєш дім, тобі потрібен тесля, потрібен сантехнік, потрібен електрик і потрібен архітектор. І не обов'язково, щоб одна людина робила все це, але потрібні хороші люди на кожному рівні.

І що більше шарів ми знімали, то більше розуміли, що вдвох ми даємо дуже багато з цього, і одне не дублює інше. Але в чому ми справді збігалися, так це в нашому баченні, нашій місії та нашій меті. І я пам'ятаю один конкретний день у школі, коли ми просто раптом зрозуміли, ну, що працювати разом може бути для нас чудовою професійною і діловою можливістю. І з таким характером, як у Z, і з таким, як у мене, буквально за п'ять хвилин ми вирішили, що саме цим і займемося.

Що таке Chroneme

Це непросто, бо, мені здається, люди розуміють ШІ та медичні технології такими, якими вони існують сьогодні, у межах певної категорії. Ну, ніби все вміщається в просту коробку. Ну, така-то технологія вміщається ось у цю коробку. Ну, ти кладеш її в контейнер. Але те, що будуємо ми, настільки відрізняється, що це ні з чим порівняти. Тож у тебе немає, немає того, на що можна спертися.

Тобто ми можемо сказати, що будуємо модель ШІ. Але слухай, зараз кожен, хто чув про ШІ, будує модель ШІ. Беруть LLM, роблять для неї обгортку і заявляють, що вони ШІ-компанія. І мені здається, з цим нам доведеться боротися, бо є такий скептицизм: ви просто ще одна ШІ-компанія. Ще хтось, хто намагається побудувати ШІ-компанію, так, ШІ все змінить. Але чим ваша відрізняється?

Великі гравці, OpenAI, Claude, Google, просто проковтнуть усіх інших. Тобто, мені здається, саме з цим сприйняттям нам доведеться, ми боремося. Але мені здається, у всьому цьому губиться те, що ми не намагаємося будувати те саме, що намагаються будувати всі інші. Ось у чому різниця. Є така велика група компаній і людей, які будують цю штуку. І всі вони намагаються додати ще більше потужності тому, що будують.

Це як машина, яка стає дедалі швидшою, швидшою і швидшою. Але ми взагалі не будуємо машину. Ми будуємо інший вид транспорту, який відвезе тебе кудись інде. І тому це важко пояснити, адже ти розумієш, як виглядає машина. І якщо я скажу, що будую машину, ти розумієш, що таке машина. Але якщо я скажу, що будую такий вид транспорту, з яким ти ніколи не стикався, ну, як «телепортуй мене, Scotty» зі Star Wars.

Ти не можеш, не можеш це осягнути, бо це зовсім інше. І тому мені так важко донести до світу, наскільки ми інші й особливі. І мені здається, єдиний спосіб, яким я справді, справді можу це зробити, це сказати, що ми створюємо нову категорію. Так, це модель ШІ, але це зовсім інший тип моделі з іншим призначенням. Нинішні моделі дуже широкого профілю. Це як стрільба з дробовика, і вони стають дедалі потужнішими й потужнішими.

Вони загального призначення. А ми як гвинтівка чи скальпель. І нам байдуже до всього іншого. Нам важлива точність. Нам важливо, щоб відповідь щоразу була однаковою. Нам важливо вміти пояснити, чому було ухвалено рішення.

І ці функції потрібні в таких галузях, як медицина, де неправильна відповідь неприпустима. І ми будуємо це не просто для того, щоб ти міг сказати: о, тепер я знаю, що в мене є, у мене були ці симптоми. У мене ця хвороба. Ми кажемо: ні, ні, ні, ні. Ми можемо спрогнозувати траєкторію того, куди ти рухаєшся.

Ми не кажемо, що ти вже там, але ти рухаєшся саме туди. Але знаєш що? Можливо, ти зможеш ухвалити якісь рішення у своєму житті, або, можливо, ми зможемо щось зробити, щоб цей шлях змінився. І замість того щоб піти праворуч, ти зможеш піти ліворуч. І, як на мене, саме так і треба підходити до медицини: так, щоб розпізнавати речі до того, як вони станться, і змінювати наслідок.

Люк

Бувають у житті переживання, які змінюють твій погляд на те, хто ти є. І для мене ця зміна сталася з моїм сином, Luke. Після двох дітей нам із дружиною було даровано щастя чекати на третю дитину. І мені здається, коли ти молодший і тобі пощастило, що раніше не було проблем із вагітністю, ти просто вважаєш, що це відбувається легко. Але для нас третя дитина далася дуже важко.

І це тяжко тиснуло на мою дружину і, чесно кажучи, дуже тяжко тиснуло на мене. І поки ти сам не пройдеш через те, як важко буває мати дитину, мені здається, ти по-справжньому не цінуєш того, що тобі дано, той дар, який тобі дано. І для нас це було величезним, величезним випробуванням. Тож, розумієш, між другою і третьою дитиною минуло багато років. І, на жаль, усе закінчилося тим, що ми втратили його під час народження. І це було нищівним і для мене, і для моєї дружини, і для всієї нашої родини.

І це сколихнуло всю нашу родину. І мені здається, найболючіше в усьому цьому те, що ти весь час думаєш: а що, якби. Ти думаєш: а що, якби. Якби цей хлопчик народився. Яким би він був? Що б йому подобалося?

Що б ми пережили разом? І ти проживаєш це знову, знову і знову у своїй голові. І після цього я почав думати про труднощі, через які проходять дуже багато інших родин. І чи є хоч якийсь спосіб уберегти ці родини від таких почуттів і таких утрат? І саме тоді я по-справжньому з головою поринув у те, як за допомогою технологій змінити наслідки.